Наталия Лупан,
Россия
Что может о себе написать поэт? Вся его жизнь выложена в строки и рифмы. И для поэта это более важно, чем сухое перечисление дат и событий. Но я счастлива тем, что в 26 лет меня нашел Тот, Кому хочу служить, Кому хочу писать стихи и песни. Кого хочу любить до конца земной жизни и в вечности – драгоценный Господь Иисус Христос! Он привел меня к Отцу, одарил Духом Святым. Простил, омыл, оправдал, удочерил… И я действительно счастлива, что я не уникальна! Что Он сделал для меня не больше, но и не меньше, чем для каждого из нас! И я спешу поделиться с вами своими стихами. Потому что понимаю - мне просто дана возможность облечь в рифму то, что чувствуете и вы. e-mail автора:natalia.lupan@mail.ru
Прочитано 9322 раза. Голосов 8. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Наташа, наконец-то дождался вашего нового стиха! И какой прекрасный стих!
Спасибо, мира Вам и благословений! Комментарий автора: Слава Богу, брат Владимир) Правда это новая жизнь старого стиха... Я работаю сейчас над своими "долгостроями". Надо приложить усилие и закончить начатое)
Спасибо, дорогая Наташа! Чудесный стих,как раз к Вечери Господней. Прочту на служении. Благословений Вам Божьих! Комментарий автора: Я очень рада! Читайте с благословением!
Надежда Дудка
2015-10-27 20:00:18
"Сила любви в прощении"- как резцом на граните.Спасибо, Наташа. Истинно так. Комментарий автора: Спасибо, возлюбленная. Аминь.
Васильева Валентина
2015-10-28 14:23:53
Красный-красить-краски-красиво -красота - однокоренные слова, чтобы не забыли ЦЕНУ и ТВОРЦА! Комментарий автора: Нет, не должны забыть, Валентина)
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
