Шепчут губы в ночи,
Когда всё вокруг спит.
Ввысь молитвы лучи
Направляют они.
“Подними нас, Господь,
В небеса над Землёй,
Где отсутствует скорбь,
И где встреча с Тобой.”
Над Землёй подними,
Где Любовь – есть закон.
Грех навеки сними,
Чтоб не властвовал он.
Позволь жить там, где Ты,
И не знать страха гнёт,
Где проходят мосты
Жизни вечной средь звёзд.
Тихий шепот звучит
И срывается с губ.
Сердце ж словно кричит,
В высь возносит мольбу.
“Нас, на крыльях Своих,
Боже, в небо возьми,
Где чертоги Твои
В необъятной Любви.”
Над Землёй подними,
Где Любовь – есть закон.
Грех наш тяжкий сними,
Чтоб не властвовал он.
Позволь жить там, где Ты,
И не знать страха гнёт,
Где проходят мосты
Жизни вечной средь звёзд.
На стене стук часов
Словно призыв: “Молись!”
А в душе слышу зов:
“В небо духом стремись!”
Хоть мир хочет толкать
В никуда суетой,
Я же буду взывать:
“Подними над Землёй!”
Над Землёй подними,
Где Любовь – есть закон.
Боже, грех наш сними,
Чтоб не властвовал он.
Позволь жить там, где Ты,
И не знать страха гнёт,
Где проходят мосты
Жизни вечной средь звёзд
Вячеслав Переверзев,
USA
Родился в Украине, на Донбассе, г. Горловка. Другой сайт: http://stihi.ru/avtor/slavyan68
Прочитано 3505 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
